Пам’ятаємо з вдячністю
Щоб ім’я митця стало відомим, йому потрібно подолати чимало складових, бути готовим до наполегливої щоденної праці. Талант у спадок не передається, хіба що виникає природне прагнення реалізувати свої творчі здібності. На його розвиток впливає оточення, в якому виховується майбутній митець. Розмова піде про художника Олександра Масика (1947-2021), мого земляка, одного із перших у творчому осередку «Мистецька світлиця».
Виходець із краю славетних козаків, спадкоємець родини відомого живописця Іллі Репіна, син заслуженого художника України Володимира Масика (1917-1996) впевнено створив своє мистецьке ім’я. Спочатку Олександр здобув творчі навички біля батька, потім закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка, Київський державний художній інститут (1972). І буквально з перших років після закінчення вишу почав приймати участь у виставках. Став членом Національної спілки художників України.
Масик був неймовірно скромний, вихований, завжди досягав своєї мети. Він занадто багато працював, в його майстерні стояв приготовлений до пленарних подорожей рюкзак, наповнений всім необхідним для життя і творчості. Улюбленим місцем був Гурзуф, саме там він відчував унікальність кольорових сполук, які дарує природа. Особливо він любив ранню весну, коли море світиться бірюзою та холодним ультрамарином, а для передачі прозорої ранньої зелені шукав фарбу фірми «Ван-Гога».
О. Масик багато подорожував, тому в його творчості вміщена ціла епоха, в якій головна увага приділялася людині. Її присутність відчувається в картинах, які нагадують літературний твір, сповнений оригінальних метафор. Якщо це Закарпаття, то ми відчуваємо усю велич гірських обрисів. Коли він створював свої симфонії, присвячені морю, то в них промовляла неймовірна краса Кримського узбережжя. В цілому портретна серія, натюрморти, пейзажі були наповнені унікальною красою «Мальовничої України».
Слід згадати серію офортів, де Масик проявився самобутнім митцем, з досконалими знаннями графічної техніки. Довершені композиції, вдалі акценти завжди були красномовними спрямованими на створення досконалого художнього образу. Такими є твори, присвячені улюбленому Києву.
В творчому активі художника понад 90 персональних виставок. Масик щедро дарував свої твори численним галереям та музеям, приватним колекціонерам у понад 20 країн світу. Але найбільша кількість його картин подарована музеям України, серед яких: Національний художній музей України, Музей сучасного мистецтва, Український фонд культури, Музей Гуцульщини в Коломиї, Дирекція виставок Національної спілки художників України. Раритетні твори Масика мають художні музеї Харкова, Конотопу, Сум, Одеси, Лебедина, Севастополя, музей Державної прикордонної служби України, Музей-заповідник Посулля, Музей Києво-Печерська лавра, Музей-майстерня Івана Кавалерідзе, Художня галереї «Ромен», Музей історії Києва, Музей культурної спадщини України.
О. Масик жив Україною, всі його твори наповнені мальовничими краєвидами рідної Сумщини, куточками Карпат, Київщини, Одещини, Криму. Він був одержим творчістю і наполегливо працював щодня. Про це свідчать такі картини, як: «Київ пейзажна алея», «Розпрягайте хлопці коней», «Хмари над Балаклавою», «Вівці на полонині», «Зима на Андріївському узвозі», «Вулиця Гурзуфу, полудень», «Осінні барви Криму» та ін. В них промовляє відверта душа митця, який прагнув краси та добра оточуючому світу.
Художник любив писати портрети, саме в них відкривається внутрішній світ людини, коли вона під час сеансу заглиблюється у свої думки. Як згадував його старший син, коли вони ще малими дітьми були в Криму, то сиділи біля батька, який писав картини на замовлення. І коли сеанс закінчувався, він біг у магазин купити дітям харчі… Існує також ціла серія портретів, написаних в творчих поїздках: «Китаянка Джуан Хао», «Танцівниця з Перу», «Горновий «Запоріжсталі» О. Гриб», «Учасник боїв за Київ узбек Расул Ачилов» та ін.
«Пам’ятаю персональну виставку О. Масика в Фонді культури України, саме тоді він подарував нам «Портрет Т. Шевченка, який був головним акцентом на вернісажі. На відкритті виставки високу оцінку твору висловив заступник голови фонду Дмитро Янко», – згадала мистецтвознавець, заслужений працівник культури України Карина Кравець. О. Масик був учасником і незмінним помічником творчих проектів, які ми влаштовували для членів осередку «Мистецька світлиця»: «Історія і сучасність», «Міст дружби», «Повернення», «Скільки в Слобожанському світі дорогих імен!» та ін. Підсумкові виставки відбувалися в Києві та районних центрах Сумщини.
Останні роки перед переїздом до Нью-Йорка, в його майстерні на Оболоні, частенько бували учні, яких він готував для вступу до вишів, серед початківців були й люди зрілого віку. Олександр був щедрою людиною, влаштовував мистецькі посиденьки, пригощав ароматним «Кримським мускатом», любив співати. На згадку кожен присутній отримував сувенір, якій художник привозив зі своїх творчих подорожей. Я згадую такі деталі, бо в них розкриваються важливі риси суто українського характеру: гостинність, добро, вміння єднати людей.
Коли ми працювали над каталогом, то Олександр особливу увагу приділяв фотографіям, хотів щоб через них розповісти про свою творчість та життя. Портрет батька, мати (Любов Сергіївна Рєпіна) з сестрами батька В. Масика, численні виставки, пленери, в Гурзуфі, на Роменщині, Балаклаві, Феодосії, Києві. Архів світлин у нього був науково впорядкований, кожен конверт підписаний і датований, тому можна простежити культурно-мистецьке життя України кінця ХХ початку ХХІ ст.
Він любив своїх синів та онуків. Мріяв відновити сім’ю, яка проживала в США… Згодом це сталося, але життя принесло свої корективи, сповнені суму і трагічності. Заробляв він тим, що кожного дня їздив у Центральний парк Нью-Йорка, малював етюди та портрети туристів, дзвонив частенько і мріяв про повернення в Київ. Регулярно сплачував внески до КОНСХУ. Після скоротечної невиліковної хвороби у 2021 році О. Масика не стало.
Чимало друзів згадують його добрим словом: заслужений архітектор України Віталій Юдін, заслужені художники України Микола Шелест, Генрі Ягодкін; доктор мистецтвознавства Олексій Роготченко, заслужений працівник культури України Ольга Говдя, мистецтвознавець Наталія Снарська, художники Борис Коган, Ганна Носенко, Тамара Недошовенко, Олег Набока, Тетяна Мельничук, Тамара Ціун, Анатолій Фролов; юрист Анатолій Бойко, працівники Конотопського краєзнавчого Музею ім. Лазаревського, науковці Національного музею архіву літературних діячів та багато ін.
Масик створював свій мистецький світ легко, невимушено, бо сам був переповнений творчим натхненням і бажанням віддзеркалити оточуючу красу в своїх творах.
Пам’ятаємо.
Валентина Єфремова,
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України,
засновник осередку «Мистецька світлиця».