В складній та багатобарвній палітрі сучасного українського мистецтва творчість Віктора Іваніва привертає увагу своєрідністю, високою професійною культурою і, особливо, духовною наповненістю. Власне, міра індивідуальності та неповторності і визначає самоцінність того чи іншого мистця, дозволяє йому зайняти своє місце у надтонкій та надвисокій субстанції, назва якій – мистецтво. Ця субстанція перебуває чи не найближче до Абсолюту, тому вона відчиняє двері лише для тих, хто йде за покликом власної душі, не оглядається на стереотипи, моду чи кон’юнктуру.
Коли вдивляєшся у полотна Віктора Іваніва, мимоволі відчуваєш, що він – один з тих, хто володіє ключами від заповітних дверей. Художник сам ставить перед собою високу планку, яку ніколи не занижує. Він перебуває у постійній творчій напрузі, пошуку різних формальних засобів вираження своїх задумів, вірніше – таких барв, форм, ліній, фактур, які б максимально точно висловлювали стан його душі у момент творчості. Йому цікаво постійно відкривати нове в собі і в можливостях мистецтва.
Ще студентом художнього інституту (нині – Академія мистецтв) виявив потяг до творчої самостійності, неформальне ставлення до обраної справи, прагнення осягнути таїнство живопису. Його дипломна робота «Щедрий вечір», яка запам’яталася багатьом, продемонструвала професійну й духовну зрілість, вразила сміливістю композиційного та колористичного вирішення. Цей твір задав вектор творчого шляху на наступні роки. Глибинний – не поверховий – патріотизм, тяжіння до власної національної культури і, разом з тим, загострений індивідуалізм по-справжньому сучасного художника призвели до появи на світ серії полотен, об’єднаних загальною назвою «Хати». Українська хата мальована не одним художником. У когось це реалістичне відтворення натури, етнографічний атрибут абож поетична інтерпретація видимого. У Іваніва – зовсім інше. Це візуально-чуттєве проникнення в трансцендентну суть нашого одвічного архетипу, його естетичне смакування. Хати Іваніва – самі в собі духовні сутності, астральні житла таємничих мешканців, оточені аскетично-містичними краєвидами. Композиції позбавлені будь-чого зайвого, вторинного. Натягнені, немов струни, лінії, здається, от-от забринять. Кольори, або чисті й дзвінкі, або втаємничено-затемнені, не відпускають погляд.
Так, він – рафінований естет в живописі. І, разом з тим, нічого манірного, фальшивого. Абстракції, до яких час від часу звертається Віктор, – зразки вишуканого формокольору, що досягає екзистенційної самоцінності. Та «чисті» абстракції досить рідкісні у творчості мистця. Частіше вони поєднуються з фігуративнимн образами, утворюючи або парадоксальні контрасти, або гармонійно-спокійні видива. Так – цікавіше. Гра уяви у безмежному просторі між абстрактним та конкретним дозволяє шукати і знаходити безліч інтерпретацій, фантазій, настроїв і станів, творити власний «паралельний світ».
Такий же паралельний реальному світ відкривають і краєвиди художника (його особлива пристрасть) і натюрморти, і портрети і ті твори, які навряд чи піддаються чіткій жанровій ідентифікації. Для кожного з них він знаходить особливу манеру виконання, але завжди це – потяг до максимальної візуальної виразності, у якій втілено головне – почуття. У Віктора Іваніва немає творів, написаних без почуттів. Емоційність натури художника пульсує у живописних поверхнях його полотен, у гармонійних й одухотворених образах. Вони наповнюють життєвий простір позитивною енергією, що ставить його творчість в очевидну опозицію до постмодерну. Але В. Іванів ні з ким не змагається і не сперечається. Він просто творить «своє» мистецтво, вірний голосу власної душі.
Світлана Ничкало, мистецтвознавець
