Їй було комфортно в творчому середовищі…
Сьогодні наша розмова присвячена пам’яті Людини з Великої літери, титана вітчизняної мистецтвознавчої науки, професорки, академіка, доктора мистецтвознавства, культуролога, дослідника, музеєзнавця, вчителя Людмили Семенівни Міляєвої (1925-2022). Сумна звістка сколихнула культурно-мистецьке коло столиці, тай не тільки, всієї України. На 97 році відійшла у засвіти науковець з відкритим серцем, яка завжди готова віддавати свої знання іншим.
Мені пощастило навчатися в Київському державному художньому інституті, слухати лекції Л. Міляєвої, які запам’яталися на все життя. Вона щиро віддавала свої знання іншим. А наочні заняття у Софії Київській перетворювалися в міні спектаклі, коли ми задравши голови вбирали таїну унікальних фресок та мозаїк свідків історії Київської Русі. За нами спостерігала з центрального куполу Оранта, а не менш велична особистість була поруч… Людмила Семенівна вчила нас любити мистецтво, музейну діяльність, досліджувати пам’ятки, робити бездоганно свою справу. Природній шарм Людмили Міляєвої, як ми її називали Лади, доповнювався особливою харизмою, вишуканим гумором, шляхетністю.
А потім, через багато років, вже на самостійному творчому шляху, мені доручили повідомляти частину членів секції критики та мистецтвознавства КОНСХУ, про наші справи. В моєму списку була Людмила Семенівна. М’який голос схиляв до душевної бесіди. Вона звала Леся (свого сина), щоб виключив телевізор і прикрив двері… інколи наша бесіда тривала більше години. Про що? Та вона просто згадувала творчі поїздки по Україні, роботу нашої кафедри, що ті роки з Л. Владичем, П. Говдею, П. Білецьким, Л. Сак, Л. Говдею, Г. Заваровою, Д. Колесніковою, Ю. Асеєвим, М. Криволаповим, Ю. Белічко були знаковими, бо проходили в колі однодумців. «Ми любили мистецтво, свій Вуз, свою діяльність, нам було комфортне в творчому середовищі. Ми намагалися створити власну програму з історії та теорії вітчизняного образотворчого мистецтва, фактично починали з нуля. Я бігла на роботу як на свято. Влаштовували дні народження з гостросюжетними постановками».
Величезний досвід дала співпраця з Григорієм Логвіним, Степаном Таранущенком, Павлом Жолтовським, Борисом Возніцьким, По намистині збиралися фото, артефакти, слайди, замальовки, для упорядкування та осмислення наукової атрибутики для формування української образотворчої науки.
Курси лекцій наших вчителів народжувалися, як то кажуть, на ходу, і ми наповнювали свої конспекти унікальною інформацією. В той час підручників майже не було, ми обвішувалися гірляндами книг у читальному залі, готуючись до семінарів, курсових. По суті, створювалася українська мистецтвознавча наука по створенню атрибутики музейних експонатів, редакторській справі, діяльності археологічних експедицій, навчалися проводити екскурсії. Людмила Семенівна в усьому була досконалим фахівцем і вимогливо відносилася до нас, своїх студентів.
Окремо хочеться сказати про науковий шлях Л. Міляєвої. Це була цілеспрямована та послідовна діяльність в галузі дослідженні історії українського іконопису. Її зацікавленість саме цим періодом, перейшла від батька художника С. Міляєва, ще коли родина жила у Харкові. Потім навчання в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка та початок трудової діяльності в Київському державному музеї українського мистецтва, остаточно сформували науковий шлях Людмили Семенівни. Подружнє життя з художником Сергієм Подерв’янським також плідно відобразилося на творчому середовищі, яке гуртувалося навколо цієї шляхетної пари.
Далі Л. Міляєва отримала запрошення на викладацьку роботу в Київський державний художній інститут на кафедру теорії та історії мистецтва, якій присвятила понад 60 років життя. Виховала не одне покоління учнів, аспірантів, науковців.
Доктор мистецтвознавства Ольга Лагутенко зазначила, що «Майже сторічне життя Людмили Семенівни стало живою сув’яззю кількох поколінь істориків українського мистецтва. Вона вміла відкрити цілий світ». Олена Кашшай згадує з вдячністю родинні відносини їх сімей, роки навчання у Людмили Семенівни, жінки-мрії, жінки-пахаря, яка своїм трудом досягла неймовірних наукових висот і стала для неї взірцем для наслідування.
Оля Школьна висловила вдячність за вклад Л. Міляєвої в галузі реституції щодо мозаїк та рельєфів Михайлівського Золотоверхого, пам’ятко-охоронну діяльність, де вона проявилася як справжній сподвижник українського мистецтвознавства.
Дійсно, репутація вченого бездоганна, глибокі знання, широта поглядів, феноменальна пам’ять, вміння цікаво висвітлити наукову думку, цілеспрямованість – далеко не повний перелік якостей Л. Міляєвої. Інтелектуал, естет, блискучий оратор, вона підкоряла аудиторію своїми знаннями і шляхетністю. Унікальні дослідження Міляєвої примножили славу українського мистецтва, культури взагалі.
Л. С. Міляєва – володар золотої медалі НАОМА, ордена Святої княгині Ольги 3 ст., заслужений діяч мистецтв, доктор мистецтвознавства, має орден «За заслуги 3 ст.», численні Подяки, Почесні грамоти, Відзнаки. Автор 200 праць, серед яких дослідження мистецтва України від Київської Русі до ХІХ ст., творчості К. Трутовського, Стінопис Потелича, «С. Подеревянский. Творчество и судьба», «Митрополит Петро Могила и искусство Киева 30-40-х годов ХVІІ ст.». Її цікавив світ українського іконопису, архітектурні стилі, особливо мазепинське бароко. Лекції Л. Міляєвої були неймовірно цікавими, а рецензії і статті сповненими глибокої наукової думки. У січні цього року Людмила Семенівна приймала участь у семінарі на тему «Нові архітектурні дослідження на території Софії Київської».
Повідомлення сина Людмили Семенівни, відомого письменника, художника, громадського діяча Леся Подерв’янського буквально приголомшило культурно-мистецьке коло столиці. Відійшла у засвіти… Боляче неймовірно. Співчуваємо і її онуці члену НСХУ Анастасії Подерв’янський. Боже з якою гордістю Людмила Семенівна розповідала про відкриття її персональних виставок та знайдену стезю в царині художнього текстилю!
В інтернеті з’явилося чимало повідомлень, співчуття родині Людмили Семенівни від ректорату НАОМА, правління КОНСХУ, від колег по творчості, учнів. Приєднуюся і я, колишня студентка випуску 1969 року, якій пощастило навчатися у дивовижного вчителя, носія глибоких фундаментальних знань і високої культури.
Пам’ятаємо…
Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, володар ордена Святої великомучениці Варвари, лауреат мистецької премії ім. П. Білецького.
