9 листопада в малому залі Художньої галереї КОНСХУ “Митець” відкривається виставка живопису Ксенії Ряшиної «Експресія».
Мене звати Ряшина Ксенія Сергіївна, народилася 8 лютого 2000р. у місті Керч в Криму, але з часом моя сім’я переїхала до Миколаєва.
Я все життя захоплювалася живописом і з раннього дитинства відвідувала гуртки з малювання. Великий вплив на мене зробив Миколаївський ліцей “Академія дитячої творчості”, ця школа подарувала мені любов до української вишивки та рукоділля, я дізналася набагато більше про нашу культуру та мову цієї культури.
Потім я навчалася у Миколаївському Муніципальному Академічному Коледжі по спеціальності «Декоративно- пракладне мистецтво». Я заглибилася в техніку вишивки і найбільше в душу мені запала вишивка хрестиком та стиль українських вишиванок, що в майбутньому і переросло в унікальний дизайн моїх картин. Також я вивчала академічний живопис і почавши експерементувати у 18 років уперше почала шукати свій стиль, було багато спроб, я не хотіла малювати так як мені кажуть і робила все по-своєму. У той момент мій вчитель, Андрій В’ячеславович Іваницький, сказав таку фразу: “Художник завжди повинен ходити на межі, і найгірше для нього, не погана реакція, а байдужість”. Минуло кілька років, але я все ще пам’ятаю ці слова, і вони стали моїм кредом.
Після коледжу я вступила до Миколаївської філії Київського Національного університету культури та мистецтв на факультет Дизайнера одягу. На першому курсі я брала участь у конкурсі «South of Ukraine Fashion Days» як дизайнер одягу і отримала гран прі, яке дозволило мені вперше побувати у Києві на «Ukrainian Fashion Week». Після цієї поїздки я закохалася в це місто і переїхала при першій можливості.
Але потім почалася війна. Втікши з мамою до Німеччини я почала замислюватися про своє життя та на що я витрачаю свій час.Я почала робити те, що завжди заспокоює та робить щасливою мою душу, це живопис. Я знов почала експерементувати і все це привило до моєї виставки «Експресія». Кожен день ми переживаємо багато емоцій, вони бувають різні, але без них неможливо. Ці самі емоції і можна побачити в моїх картинах. Я завжди любила розмовляти через яскраві кольори, розмовляти про сьогодення, про свої почуття до української культури, про любов, спокій, радість. Іноді я кричу тими кольорами, а іноді шепчу. Я не можу без цього, або, краще сказати, я не вмію без цього.
