З 2 до 9 листопада 2021 року в художній галереї «Митець» буде проходити персональна виставка Катерини Корнійчук «Серпневий вітер».
СЕРПНЕВИЙ ВІТЕР
Чи можна вловити вітер, отой, що «круговій вільно степами гуляє»? Той, що гарячим подихом жовтить кострицю, невидимими пальцями причісує сиву гриву ковилі, здіймає курявою гіркоту полину, плутає стебла лучного тонконога, хвилює текучі стрічки трав, притискає їх до землі своїм владним велінням. Чи можливо побачити сліди гнівного Посвиста, палкого Подага, лагідного Погоди, імена яких згадуються ще у «Слові о полку Ігореві»: Се вітри, Стрибожі внуці віють… Звідси коріння слів – стріла, струмінь, стрімкий, стрімголов, а коріння трав – у цій землі, що ховає в собі вістря стріл, мечі, кінську збрую і натільні хрести. Вітер облітає кургани і знову пірнає у трави, щоби плести свій хвилястий меандр. Стійкі степові трави, «сидні», тобто – затяті, хоробрі – як колись називали захисників цих земель завойовники-татари. Звідси походить і назва міста Седнів.
Серпневий вітер приносить світанковий серпанок від річки Снов, вдень стриже серпокрильцями, змагається з боривітрами, увечері жатник добрішає, остигає, оглядаючи свої широкі володіння, що віддають накопичене тепло під серпом місяця. Трави, випалені сонцем, зберігають пам’ять кожного настрою, кожного жесту вітрів, які у народному прислів’ї: «пил по світу гонять, про красне літо стогнуть».
Художниця Катерина Корнійчук, яскравий живопис якої зазвичай видзвонює кольорами, помітила залишені у травах порухи вітру, відчула їх графічну природу. Побачила водночас у ламких і гнучких нахилах, пластиці беззахисної покірності стебел і супротиву нагострених злакових стріл, за її словами, втілення «великої формули життя». Катерина немовби зробила свою руку крилом вітру, повторюючи його широкі та дрібні рухи на великих аркушах, складаючи своєрідні зачаровані мапи мандрувань шляхами вітру. Об’єднавши свої глибинні відчуття з корінням, що тримається за землю, етапами зростанням, мінливістю кольорів, фактур через дотики, майстерною динамікою рисунку, граційністю ліній та оксамитовою гармонією пастелі. Якщо порівняти світ степових трав у ритмі серпневого вітру з річкою Меандр Сенеки, то він теж міниться, живе, триває, як — «вічний предмет вправляння та гри для всіх поетів, — ріки, яка, утворюючи незліченні коліна, то наблизиться до свого річища, то знов од нього відбіжить, так і не ввіллявшись сама в себе».
Трави Катерини Корнійчук, схвильовані вітром — це гімн вічному життю, що споріднює нас з мудрістю природи у своїй здатності безкінечно відтворюючись, зберігати.
Олена Малішевська