Ольга Ворона. Відбитки часу. 2-10 квітня 2019 року

Творчість Ольги Ворони-Адаменко звертається до українського народного декоративно-ужиткового мистецтва, що сягає корінням неозорих віків, і водночас до художніх практик ХХ століття, коли з появою мистецтва авангарду відбулося зближення сучасності й архаїчної епохи. На перший погляд дещо герметичний світ мисткині сприймається як щойно відкритий, ніби побачений дитячими очима, сповнений відчуття радісної свободи акту творення… Естетика її творів, як колись дадаїзм, ламає усталені рамки художньої творчості, спираючись на вільну гру уяви й логіку міфологічного мислення, втілену в понятті «бріколажу».

 

 

Бріколажний спосіб побудови художнього простору ґрунтується на принципі нашарування та нанизування елементів. Тож твори мисткині представляють собою барвистий калейдоскоп знайомих із дитинства образів природи та предметного світу, традиційних орнаментів (написаних вручну і/або зроблених з допомогою трафарету), прадавньої символіки, симультанного сполучення різноколірних площин і форм сакральної геометрії. Створений такими «відбитками часу» простір переживається мисткинею і як індивідуальний спогад, і як елемент колективної пам`яті через використання на живописному полотні фрагментів сторонніх творів і поза художніх виражальних засобів(частин металевої фурнітури, намист, інших жіночих прикрас, клаптиків тканини, картинної рами, зрештою, кубиків дитячого конструктора).

 

 

Випадково знайдені у коридорах будівель, художніх майстернях або у знайомих предмети розглядаються авторкою із щирим захопленням, неначе справжній скарб. Мов археологічні артефакти (кожен – із власним «досвідом») вони прискіпливо збираються, проходять умовну «інвентаризацію», стають частиною нової образної цілісності. Те саме стосується імпровізованих гобеленів, зроблених із залишків розкроєного одягу із вишитими або в’язаними фрагментами, доповненими текстильними аплікаціями; а також схожої на національний штандарт «Квітки державності».

 

 

Тож попри полісемантичність культурних «текстів» Ольги Ворони-Адаменко (звернення до національної художньої традиції, природних стихій, жіночого начала і мотивів космогонічної міфології) їхнім смисловим ядром залишається тонкий символічний зв`язок між сакральним та історичним часопростіром, де головними персонажами стають уже згадані «відбитки часу».

Марина Стрельцова, мистецтвознавець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *